вивчаємо українську мову
Корені нашої мови
Тож відколи, з якого часу існує наша українська мова? Її елементи бачимо і в санскриті, і в спорідненій до нашої мови латині, що бере початок десь із VІІ століття до Різдва Христового. Отже, елементи української мови формувалися тисячоліттями, як і все у світі. Але те саме можна сказати не тільки про нашу, а й про будь-яку іншу слов’янську чи неслов’янську мову. Справжнім початком нашої мови був час, коли певна група слов’янських племен виділилася із загальнослов’янського масиву й почала формуватися як окремий етнос — українці, історично — русичі. Це сталося в VІ столітті, коли під тиском завойовників — тюркомовних аварів — з території, що між Карпатами і Дніпром, частина слов’янських племен подалася на південь (південні слов’яни), частина — на захід (західні слов’яни). Наші предки залишилися на своїй землі, перетривали аварів і невдовзі сформували свою державу з центром у Києві. Коли слов’янські племена сусідили на спільній території, вони спілкувалися між собою, отже, при всіх племінних діалектних відмінностях вони повинні були мати й багато спільного в мові. І те спільне кожне з племен забрало з собою, потім щось збереглося до наших днів, щось втратилося. Отже, якщо слово вод , в одних мовах з наголосом на другому складі, в інших — на першому, є тепер в українській, польській, сербській, чеській, болгарській мовах, то його наші предки вживали й у VІ та раніших століттях, до розселення слов’ян. Щоб виявити таку лексику, треба зіставити словниковий склад різних слов’янських мов. Проте не варто зіставляти український словник з російським: російська літературна мова формувалася на основі церковнослов’янської (давньоболгарської) переважно вихідцями з Київської землі. Для зіставлення не підходить і польська мова: українці й поляки довгий час жили в одній державі, і в їхніх мовах є чимало взаємних запозичень. Українці сусідять зі словаками, теж можуть бути запозичення. Сучасні болгарська й македонська мови зазнали сильного впливу мов тюркомовних народів: поволзьких булгар і турків. У такому разі найкоректніше українську мову порівнювати з мовами тих слов’янських народів, які не межують з Україною: з верхньолужицькою (ще в Х столітті лужичани підпали під владу німців), чеською, словенською, сербською та хорватською (лексика в останніх двох мовах майже однакова). Таке зіставлення показало, що з верхньолужицькою мовою в українській є 7,5 тис. спільних незапозичених слів, з чеською — 10,8 тис., зі словенською — 9,3 тис., з сербською (хорватською) — 10,2 тис. спільних незапозичених слів. Понад 13 тис. слів зберегли наші предки від спільнослов’янської доби — це частина словника української мови VІ століття, донесеного до нашого часу на півторатисячолітньому шляху. У словнику української мови VІ століття відображено побут наших далеких предків — їхні почування, стосунки між собою і з природою, їхні заняття хліборобством, ткацтвом, тваринництвом, риболовлею, будівництвом, впорядкуванням життя. З наявної лексики напрошується висновок, що в наших далеких предків уже тоді було своє письмо: адже не випадково в них були слова пис ти, письмо, письмовий, пис , н пис, п дпис, п дпис ти, лист, чит ти, чит ч, чит льня, п очит ти, ниг , ниг ня. Не було тільки слова б в . Отже, це могло бути не буквене, а якесь інше письмо. Можливо. Але пізніше зразки його або загинули, або були знищені як язичницькі. Вчені люди заперечать, що, мовляв, той словник не можна назвати українським, бо в VІ столітті казали не о ов , а о в ; не теля, а теле н . Може, й так. Але якщо моя мама казала ов , тилє, г но (вікно) чи на півночі Чернігівщини кажуть нь, п еч — то це хіба не українська мова? Українська, тільки в діалектному озвученні. Тож ніяк інакше не можна назвати й ту мову, якою розмовляли наші предки півтори тисячі років тому, — тільки українською, яка постійно вдосконалювалася й збагачувалась і яку наші діди й прадіди передали нам. Що ж до місця української мови серед інших слов’янських мов, то вона і за своєю фонетикою, і за граматичним ладом, і ще більше за словниковим складом ближча до південно- і західнослов’янських мов, ніж до східнослов’янської російської. Тут доречно навести спостереження видатного мовознавця Івана Огієнка: “Російські вчені тільки з політичних міркувань натягують українську мову до мови російської. А тим часом глибше вивчення нашої мови показує, що вона багатьма своїми ознаками наближується скоріш до мови сербської, а не російської. І це відомий факт, що українець, який не знає російської мови, легше порозуміється з сербом, аніж з росіянином”. Цей висновок підтверджують і такі мовні факти, як чітка вимова голосних (без акання і редукції), тверді приголосні перед е та и, четверта відміна іменників (теля), кличний відмінок (м мо), перша особа множини в наказовому способі (б дьмо) тощо, чого нема в російській мові. І в лексиці українська мова тяжіє до південно- і західнослов’янських мов. Візьмемо кілька сторінок зі словника української мови VІ століття. Сторінка зі словами від в б до вв гн ти містить 43 слова, з них 18 слов’янських слів (в б , в бити, в бливий, в бний, в г ни, в г тися, в д , в дити, в ити, в ни я, в пно, в пн в ти, в ех , в в ти, в т , вв ити, ввече , ввись) нема в російській мові. На сторінці зі словами від г д до ге ти 44 прадавніх слова, з них 23 слова (г д , г й, г йво он, г йд !, г л м г ти, г л с, г л ззя, г л з , г м!, г м ти, н г м з, г н , г небний, г нити, г ньб , г ньбити, г ний, г в ти, г ч ти, г с ти, г сло, г яти, ге ти) є тільки в українській — в російській нема. Для більшої об’єктивності розглянемо ще сторінку зі словами від че н до че ствий: 42 слова, з них таких, що не вживаються в російській мові, 13 (че ння, че ти, чеп ний, че вень, че в нь, че вневий, че воний, че вонити, че вон ти, че вонопе , че еви , че евний, че нь). Виходить, ніби в творенні української мови, щоб нашкодити російським інтересам, брали участь не тільки поляки та австрійці, а й серби, хорвати, словенці, чехи, лужичани. Звичайно, це нісенітниця. Ніхто нікому не творив і не творить його мови, можуть тільки силоміць нав’язувати свою. І це, як правило, роблять окупанти, щоб підпорядкувати своїм інтересам чужий народ, нерідко і з допомогою перевертнів. Корені нашої мови заглиблені в тисячоліття. Тепер вона одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу, хоч і була зневажена та переслідувана. Доскіпливі знавці інформаційних технологій дослідили, що синонімічний ряд української мови у п’ять разів довший від російської. І справді, у російській понял та понял, в українській з оз м в, тямив, зб гн в, змети в в, допет в, то оп в, озшолоп в, тн в, зми итив, до ме в. Отож маємо зрозуміти й розшолопати, що той, хто нехтує рідною мовою, зневажає її, збіднює насамперед сам себе.