для вас, батьки !
Основні помилки наставництва над дітьми
Якось один батько супроводжував свою дитину молодшого шкільного віку по дорозі від дому до автобусної зупинки за допомогою... безпілотного вертольота із вмонтованою камерою. Він хотів переконатись, що його син приходить на зупинку цілим і неушкодженим. Своїм учинком цей батько надав нове значення терміну «батько-вертольотчик» (батько, який надмірно «тремтить» над своїм дитям, «кружляє» над дитиною у вигляді цілодобового спостереження за нею за допомогою сучасних засобів зв'язку (мобільного телефону, електронної пошти й т. п.)).
Іноді участь деяких сучасних батьків і вчителів просто захоплює. Однак ми повинні усвідомлювати ненавмисні наслідки нашого залучення до життя дітей. Ми хочемо для них кращого, але дослідження показують, що наш стиль «надмірного захисту й надлишкового взаємозв'язку» їм лише шкодить. У цій статті зазначено три величезні помилки, яких ми припускаємось, здійснюючи наставництво над сучасним поколінням дітей, а також описані способи їх виправлення. Читати далі
ЩОБ ДІТИ ЙШЛИ ДО ШКОЛИ ЗАЛЮБКИ
Одна з головних турбот батьків - це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння та навички, необхідні для життя та для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків.
«Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити», - звертався в листах В. Сухомлинський до своєї доньки. Чи багато знайдеться батьків, які не підписалися б під цими словами видатного педагога?
Реалії ХХІ століття вкладають у поняття «уміння жити» свій новий, сучасний зміст. Та незмінним залишається прагнення педагогів і батьків допомогти дитині стати щасливою, знайти своє місце в житті.
Ми живемо за часів, коли освіта, професійні навички відіграють велику роль у долі людини. Постійне накопичення знань – не примха, не гонитва за зовнішньою ерудицією й освіченістю, це необхідність, продиктована укладом нашого життя, рівнем розвитку науки й техніки, прагненням до всебічного гармонійного розвитку кожної особистості. Багато дітей думають, що за людину все робитимуть напівавтомати, роботи, комп’ютери, інша новітня техніка. Та вони глибоко помиляються. Сьогодні як ніколи важливі не лише глибокі знання, а й загальна культура людини, її інтелігентність, духовність, моральна відповідальність за те, з якою метою використовуватимуться досягнення науки й техніки. Культура людини не лише в знаннях, а і в здатності мислити творчо, одержувати радість від розумової діяльності.
У наш час наукових злетів, технічного прогресу, високих технологій зла і жорстокості не поменшало, вони на кожному кроці чатують на юні людські душі. Зло – багатолике, воно проявляється як егоїзм, душевна черствість, байдужість, жорстокість – страшні хвороби сучасності. І зароджуються вони тоді, коли дитина робить перші свідомі кроки в житті. Жорстокість, садизм підлітків – це вже «квіточки», а коріння – у дитинстві.
«Людяність, сердечність, чуйність – цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому віці пройшла школу доброти, школу справжніх людських стосунків. Людину можна виховати лише добром,» - писав видатний педагог В. Сухомлинський. Тому треба учити дітей не бути слабкодухими, безпринципними, байдужими та жорстокими, виганяти зі своїх душ егоїзм, заздрість – корені безвілля, зла, бездуховності.
НАВЧАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ
Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.
Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.
Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.
Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.
Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.
Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.
Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.
Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.
До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.
Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.
( В. Сухомлинський)
Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.
( Д. Аддісон)
Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.
( Цицерон)
Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.
У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.
Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.
Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?
Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»
Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?
Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.
Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.
( І. Кант)
ЗНАЧЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Під час виконання домашніх завдань у деяких родинах більшу частину роботи батьки беруть на себе. Вони намагаються відгородити сина чи дочку від напруження сил і від переживань. Величезної шкоди завдають батьки, купуючи різні книжки з готовими домашніми завданнями. Цим вони гальмують розвиток своїх дітей, їхню пізнавальну активність.
Виконання домашніх завдань – це серйозна праця, це напруження пам'яті, волі, уваги, мислення. І дитина повинна пройти через це сама, хоча й за допомоги батьків.
У чому ж полягає ця допомога? В організації робочого місця, у дотриманні режиму дня школяра, у мудрих порадах.
Наприклад:
- не слід виконувати спочатку всі усні завдання, а потім всі письмові. Завдання слід чергувати;
- починати слід з вивчення правил, законів, теорем, а потім виконувати вправи чи розв'язувати задачі;
- через кожні 30 – 40 хвилин треба робити невеличкі перерви;
- не треба братися за уроки відразу після школи. Спочатку слід пообідати, відпочити, побути на свіжому повітрі;
- важкі завдання слід повторювати перед самим початком уроку;
- починати виконання домашніх завдань бажано кожного разу в той самий час.
Якщо регулярно дотримуватися цих правил, то діти звикають до обов'язку «вчити уроки», а в школі почуваються спокійно й упевнено.
ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї
Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї та праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язків, прав і свобод українського народу.
Українська сім’я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:
- повагу й відданість батькам;
- шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;
- любов до рідної землі, відданість Україні;
- сформованість високої мовної культури, досконале володіння рідною мовою, яка є основою національної культури;
- усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;
- усебічний гармонійний розвиток особистості;
-високу духовну культуру, розуміння законів розвитку природи, суспільства;
- дотримання законів загальнолюдської і народної моралі;
- повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість;
- повагу до Конституції, законів України, державної символіки;
- художньо-естетичний розвиток особистості;
- екологічну культуру;
- розвиток пізнавальної активності, культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;
- культуру міжособистісного спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримку.
ЯК ВИХОВАТИ ДОБРУ ДИТИНУ
Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.
1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.
2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.
3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.
4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.
5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.
6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.
7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.
8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.
9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.
10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.
11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.
12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.
13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.
14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.
15.Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.
Підручники мають відповідати світогляду дітей, - міністр
Поки не будуть вироблені рішення та доопрацьовано внесені пропозиції щодо розвантаження навчальних програм для початкової школи, старт конкурсу підручників, котрі мають відповідати програмам, може бути на декілька днів відтерміновано. Про це повідомив заступник міністра освіти Павло Полянський під час засідання робочої групи щодо розвантаження навчальних програм для початкової школи.
Шість секретів для розкриття таланту в дитині
Деніел Койл, автор бестселера «Код таланту», відомий американський журналіст і публіцист, редактор популярного журналу «Аутсайд», стверджує, що шанси дитини можна істотно підвищити, взявши до уваги один ключовий момент: великими не народжуються, ними стають.
Койл провів два роки в дев'яти найпрестижніших виховних закладах світу – крихітних чарівних місцях, в яких вирощують величезну кількість талантів міжнародного класу в галузі спорту, мистецтва, музики та математики. І що ж він знайшов? Абсолютно невірне уявлення батьків про те, як стають генієм. «Величезний талант не записаний у ДНК дитини, – каже Койл. – Це результат дії яскравого й потужного паттерна (шаблону), який поєднує в собі три рушійні сили: цільові методи практики, специфічні методи мотивації та коучинг (тренінг)».
Те, як діти практикуються, як вони реагують на невдачу, як їх хвалять і критикують – усе це відіграє величезну роль у ймовірності досягнення ними величі в майбутньому. «Звісно, не всі виростають Мікеланджело або Майклом Джорданом, – відзначає Койл, – але їх рівень геніальності не випадковий. Виразний і сильний паттерн допомагає батькам на рівні нейрофізіології розблокувати процес навчання дітей».
Хочете створити свій власний виховний заклад? Койл пропонує шість стратегій розкриття талантів у дітей.
Соціальний тиск і депресія в підлітковому віці
Хвилювання за дитину підліткового віку цілком природне. Важко не хвилюватись, коли її настрій, немов гойдалки, розгойдується день у день, ляскання дверима стає звичним повсякденним явищем і в загальну картину того, що відбувається, дуже ймовірно, може проникнути алкоголь.
Подобається нам чи ні, але це звичайні реалії для більшості підлітків. У такому випадку, яка ж поведінка буде служити приводом для занепокоєння?
Американський національний інститут психічного здоров'я (NIMH) перераховує такі ознаки депресивного стану:
постійне почуття смутку/печалі, тривоги або відчуття "порожнечі";
почуття безнадійності та/або песимізм;
почуття провини, своєї марності та/або безпорадності;
дратівливість, неспокій;
утрата інтересу до діяльності або хобі, яке раніше приносило радість;
стомлюваність і зниження енергетичного потенціалу;
труднощі при концентрації уваги, запам'ятовуванні різних деталей і прийнятті рішень;
безсоння, раннє ранкове пробудження або, навпаки, надмірно довгий сон;
переїдання або втрата апетиту;
думки про самогубство, спроби самогубства;
різні постійні болі, у тому числі головні, судоми або проблеми із травленням, що не зникають навіть після лікування.
Більшість підлітків на регулярній основі відчувають деякі з цих симптомів. Згідно з NIMH, депресії підліткового віку часто комбінуються і з іншими розладами, такими як тривожність, агресивна поведінка, розлад харчової поведінки чи токсикоманія.
Користь письменницької праці для дітей
Підлітковий вік зазвичай характеризується «нестачею» чого-небудь. Підлітки можуть почувати себе недостатньо хорошими, розумними, привабливими. У той же час вони намагаються розібратися, хто вони, де збираються знайти своє місце в житті і яким чином будуть до цього йти. Це час роздумів над великою варіабельністю різних видів життєвого шляху.
У своїй книзі «Напишіть, де ви знаходитесь» авторка Керін Міррен-Голдберг, доктор філософії, бережно проводить підлітків через весь складний лабіринт періоду юності за допомогою письменницької праці як засобу самопізнання та зцілення.
У чому ж полягають переваги підлітків, які вирішили доторкнутись до паперу витонченим пером? Міррен-Голдберг перераховує такі...
Сім навичок високоефективного підлітка
Для підлітків життя – не дитячий майданчик, життя – це джунглі. І бути батьком підлітка – це теж не прогулянка в парку. Шон Кові у своїй книзі «Сім навичок високоефективних тінейджерів» постарався надати «компас, який допоміг би підліткам та їх батькам зорієнтуватися в щоденних проблемах, з якими вони стикаються».
Як вони будуть справлятися з тиском однолітків? Яка мотивація? Успіх чи неуспіх? Життя підлітка повне складних проблем і доленосних рішень. Як батько ви несете відповідальність за допомогу в освоєнні їм етики й базових життєвих принципів, які допоможуть підлітку досягти бажаних цілей і жити успішним життям.
Хоч це, звичайно, і добре – розповідати дітям, як їм правильно прожити своє життя, але «підлітки більше спостерігають за тим, що ви робите, ніж прислухаються до того, що ви говорите», – каже Кові. Тому практикуйте те, що ви проповідуєте. Ваш приклад може сильно вплинути.
Сам Кові теж досяг успіху, слідуючи батьківському прикладу. Його батько, Стівен Кові, написав книгу «Сім навичок високоефективних людей», що була продана в кількості більше 15 мільйонів екземплярів. Шон пішов у батька й ніколи не лінувався. Його власна книга також стала затребувана і розійшлася тиражем понад 2 млн примірників. Ось ті сім навичок і кілька порад, описаних у книзі, які допоможуть вашій дитині.
Бути превентивним. Превентивність – це ключ до запуску інших навичок. Допоможіть своєму підлітку взяти під контроль власне життя і нести за нього відповідальність. Превентивні люди розуміють, що вони самі відповідальні за своє щастя чи нещастя. Вони не звинувачують інших за свої власні вчинки або емоції.
Починати з кінця. Якщо підлітки не прояснили для себе, яке місце вони хотіли б посісти в цьому житті, якщо їм не ясні цінності, цілі і чого вони самі варті, вони будуть блукати, марно витрачати час і коливатися під впливом думок інших людей. Допоможіть своїй дитині сформулювати свою особисту місію, яка виступатиме в якості «дорожньої карти», буде направляти та вести її у процесі прийняття рішень.
Відбирати найважливіше. Ця звичка допомагає підліткам визначитися з пріоритетами і управляти своїм часом так, щоб зосередитися та завершувати найважливіші речі в їх житті. Відокремити головне від другорядного – також означає навчитися долати страхи та бути сильним у важкі часи, жити життям згідно з тим, що має в ній найважливіше значення.
Думати взаємовигідно. Підлітки можуть навчитись вірити в те, що завжди можна створювати безпрограшну атмосферу у відносинах. Така навичка заохочує думку, що в будь-якій дискусії або ситуації обидві сторони можуть досягти взаємовигідних рішень і отримати обопільну користь. Ваш підліток буде вчитися радіти досягненням інших, замість того, щоб бачити в них загрозу для себе.
Прагнути спочатку зрозуміти, а потім бути зрозумілим. Оскільки більшість людей не дуже-то й добре слухають один одного, одним з найвидатніших розчарувань у житті є почуття, що тебе не зрозуміли. Тому, таке вміння допоможе отримати вашому підлітку одну з найважливіших навичок ефективного спілкування - активне слухання.
Синергія. Синергія досягається тоді, коли дві або більше людини працюють разом для того, щоб створити щось краще, ніж це міг би зробити кожен з них окремо. Завдяки цій навичці підлітки дізнаються, що не повинно бути «твого шляху» або «мого шляху», а також, що спільний шлях – це більш успішний шлях. Спільні дії дозволяють підліткам зрозуміти значення відмінностей і краще цінувати інших людей.
Гострота світосприйняття. Підлітки ніколи не повинні бути настільки перевантажені, щоб не мати часу займатися собою. Коли підліток відточує самого себе, він тримає свою особистість у «бойовій готовності», а значить, може краще справлятися з викликами життя. Це значить, що йому необхідно регулярно оновлювати та зміцнювати чотири ключові складові – тіло, мозок, серце й душу.
Особливості виховання гіперчутливих дітей
Вона плаче, якщо з рук випала шапка чи іграшка. Глибоко засмучена, якщо ви підвищили на неї голос. І, здається, у неї якийсь особливий нюх. Перш ніж винести дитині який-небудь невтішний вердикт, урахуйте той факт, що така поведінка може бути вродженою.
Дослідження доктора Елейна Арона показує, що високий ступінь чутливості часто є фізіологічною особливістю, з якою народжуються деякі діти. Ви можете почути від інших батьків помилкову думку про те, що такий стан дитини виникає через дефіцит довіри чи соціальних навичок, але ви маєте розуміти, що це зовсім не те, що ви коли-небудь могли контролювати.
Сенситивні (гіперчутливі) діти мають трохи інші або перебільшені реакції. Вони діють не так, як ви очікуєте, як зробила би в подібній ситуації типова дитина. На жаль, у нашому суспільстві це часто розцінюється як слабкість. Але, згідно з думкою сімейного лікаря Джеремі Г. Шнайдера, це зовсім не так. Шнайдер каже: «Правда в тому, що в сенситивних дітей є дар. Вони здатні пізнавати цей світ на більш високому рівні, ніж середньостатистичні діти».
То що ж дозволяє казати про дитину як про «дуже сенситивну»? Гіперчутливі діти можуть проявляти одну або навіть усі перелічені нижче риси. Шнайдер пояснює, що ключ до розуміння таких дітей полягає в тому, щоби помітити певний патерн поведінки, а також ступінь, з яким дитина демонструє один чи кілька таких ознак:
Ваша дитина дуже чутлива до своїх відчуттів і переживань? У неї відмінне відчуття запахів чи звуків? Вона дуже чутлива до болю?
У вашої дитини швидко виникають емоційні перевантаження? Вона відчуває широкий і при цьому інтенсивний спектр емоцій? Іноді вона настільки схвильована, що змушена піти?
Ваша дитина набагато мислить глибше, ніж її однолітки або навіть дорослі? Вона ставить серйозні запитання, багато думає й розмірковує про події в своєму житті?
Ваша дитина добре усвідомлює навколишню дійсність? Вона помічає, якщо ви переставите з місця на місце якусь навіть маленьку річ, або незначні зміни в інших людях, наприклад, нову стрижку?
Ваша дитина дуже чутлива до емоцій інших людей? Вона зауважує, коли комусь сумно, й намагається чимось допомогти? І, здається, вона особливо чутлива до почуттів тварин?
Для когось може виявитися нелегким завданням прийняти той факт, що його дитина є сенситивною особистістю. Але краще, якщо ви про це дізнаєтесь якомога раніше, тоді ви зможете зробити важливі кроки, щоб допомогти їй примиритися зі своїм внутрішнім світом і сміливо йти вперед. Шнайдер пропонує такі підказки батькам, які мають намір підтримати своїх дітей у прояві ними сенситивності та впевненості в собі, при цьому не протиставляючи їх іншим дітям.
Корегуйте власну поведінку, а не поведінку вашої дитини. Не намагайтесь примусити її пристосуватись до вимог суспільства. Любіть і приймайте свою сенситивну дитину цілком і беззастережно. Ви не можете змінити. Вона повинна знати, що ви любите її незалежно від того, що вона почуває або як реагує на світ.
Стати партнерами. Щоб допомогти своїй дитині освоїти безпечні способи взаємодії зі світом, займайтеся з нею. Наприклад, вірогідніше, їй більш комфортно спілкуватися з однокласниками один на один, ніж у групі, тому заохочуйте індивідуальні зустрічі, щоб діти могли пограти разом, так дитина зможе звикнути до кількох однокласників.
Орієнтуйтесь на сильні сторони. У деяких країнах сенситивність сприймається мало не як «клеймо», тому важливо не навішувати ярлик на дитину. Допоможіть їй зрозуміти, що вона відчуває світ більш глибоко, ніж більшість дітей, допоможіть їй побачити в цьому важливі переваги. Така дитина може помітити те, повз що пройде більшість людей, вона має прекрасну уяву, дуже уважна і краще концентрується, може проявити себе обдарованим учнем або чуйною людиною, яка співчуває іншим людям.
Внесіть невеликі зміни. Якщо вам необхідно внести корективи в оточення своєї дитини, робіть це поступово. Тоді вона буде почувати себе менш пригнічено.
Підштовхніть, але не тисніть. Більшість сенситивних дітей засмучуються, якщо їм треба прийняти якесь рішення. Через страх вони часто відкидають різні можливості. Тому іноді найкраще, що ви можете зробити, це просто підштовхнути вашу дитину, щоб вона ризикнула або спробувала щось нове. Те ж стосується й покарання. Дитина краще відреагує, якщо ви виправите її у м'якій формі, замість того щоби кричати на неї. Якщо ваша гіперчутлива дитина буде знати, що ви будете любити її незалежно від того, що вона відчуває, то дитина буде менше хвилюватись та вагатись у нових ситуаціях, буде менш сором'язливою й більш сміливою. Якщо вона буде знати, що ви не збираєтесь примушувати її бути тим, ким вона не є, то ви обидва станете м'якше й будете готові рухатись уперед.
Завдання батьків – допомогти своїй дитині адаптуватись до світу й гармонізувати саму себе. Сенситивна вона чи ні, але всі діти час від часу дуже потребують батьківського тепла й почуття безпеки.